Вигуглений

В зв’язку з недавніми топіками, публікую окремим постом переклад актуального оповідання відомого блоггера Корі Доктроу.
«Дайте мені шість рядків, написаних найбільш шанованим серед людей, і я знайду в них причину для його повішення». — Кардинал Рішельє

«Ми не достатньо про вас знаємо». — Ерік Шмідт, виконавчий директор Google.
Грег приземлився у Міжнародному аеропорту Сан-Франциско о восьмій вечора, проте поки він дістався початку черги до митного контролю, було вже за північ. Він вийшов з першого класу, засмаглий, мов горіх, неголений, з відчуттям легкості в тілі після проведеного місяця на пляжі в Кабо (плавання з аквалангом тричі на тиждень, і зведення французьких студенток решту часу). Коли він вилітав з міста місяць тому, то був згорбленим пузатим мішком. А тепер це бронзовий божок, в якого цілили зачарованими поглядами стюардеси в бізнес-класі літака.

Чотири години у черзі до митного контролю, і з божка він сповз знову до рівня людини. Відчуття легкої ейфорії геть вивітрилось, по дупі стікав піт, а в плечах і шиї відчувалось таке напруження, що верхня частина спини нагадувала тенісну ракетку. В айподі батарейка давно вже сіла, а відтак робити було нічого, крім як підслуховувати розмову однієї пари середнього віку, що стояла попереду.

«Чудеса сучасних технологій» — сказала жінка, киваючи на табличку, що висіла поряд: «Імміграція — Powered by Google».

«Я думав, що це почнеться не раніше, ніж наступного місяця.» Чоловік то знімав, то знову одягав величезне сомбреро.

Гуглінг на кордоні. Господи. Грег звільнився з Гугл півроку тому, отримавши достатній стаж для повного використання опціонів, перевів їх у готівку і вирішив потратити час на себе, — що виявилось менш втішним, ніж він очікував. Більшість часу протягом п’яти місяців по звільненню він ладив компи друзям, дивився денні програми по телевізору, набрав п’ять кіло, у чому звинувачував своє перебування вдома, а не в Гуглплексі, де був добре обладнаний спортзал.

Звичайно, він мав бачити, що це станеться. Влада США викинула 15 мільярдів на створення бази відбитків пальців і фотографій усіх, хто перетинає кордон, і не впіймала жодного терориста. Ясно, що громадський сектор не був готовий «шукати як годиться».

Співробітник Відділу громадської безпеки з мішками під очима скоса заглядав на свій монітор, штрикаючи пальцями-сосисками в клавіатуру. Не дивно, що з цього клятого аеропорту вибиратись доводиться чотири години.

«Добрий вечір» — сказав Грег, простягаючи чоловіку свій вогкий від поту паспорт. Співробітник служби хрюкнув і просканував паспорт, далі втупився в монітор, постукуючи пальцями. Сильно. В нього на краєчку рота зачепились якісь сухі крихти, він вистромив язика і постарався їх злизати.
«Хочете щось мені розповісти про червень 1998-го?»

Грег підвів погляд від журналу «Departures». «Прошу?»

«Ви залишили повідомлення на каналі alt.burningman 17 червня 1998 року, в якому йшлося про ваш намір відвідати фестиваль. Ви написали: „А хіба гриби — то така вже погана ідея?“»

Слідчий у додатковій кімнаті догляду був старшим чоловіком, таким худим, що здавалось, ніби його вирізано з дерева. Його питання сягали значно глибше грибів.

«Розкажіть про свої хобі. Цікавитесь ракетним моделюванням?»

«Чим?»

«Моделюванням ракет».

«Ні, — відповід Грег. — Ні, не цікавлюсь.» Він відчув, до чого це все йде.

Чоловік щось записав, потім трохи поклацав. «Розумієте, я питаю про це, бо бачу різкий зріст кількості рекламних оголошень про обладнання для ракет, що показувались у результатах ваших пошуків та на пошті Гугл.»

У Грега всередині все схололо. «Ви переглядаєте мої пошукові запити і пошту?». Він до клавіатури не підходив вже місяць, проте знав, що інформація, введена у пошуковий рядок, розповість про нього більше, ніж те, що він розказував своєму психіатру.

«Заспокойтесь, будь ласка, шановний. Ні, я не переглядаю ваші пошукові запити» — глузливо пронив у відповідь чоловік. «Це було б неконституційно. Ми можемо лише бачити ті рекламні оголошення, що показуються при перегляді пошти і в результатах пошуку. В мене тут є брошура, в якій все це пояснюється. Я вам її дам, коли ми тут усе закінчимо.»

«Але ж реклама нічого не значить, — залопотів Грег. — Мені приходить реклама про рінгтони Енн Калтер кожного разу, коли я отримую листа від свого друга з містечка Калтер у Айові!»

Чоловік покивав. «Я все розумію. І саме тому я тут з вами говорю. Вам от як здається, чому реклама про ракетне моделювання так часто вам показувалась?»

Грег напружив мозок. «Гаразд, зробіть ось що. Введіть в пошуку „фанатики кави“». Він дуже активно працював з цією групою, допомагав їм у розробці сайту для їхньої служби розсилки про кращу каву місяця. Марка, яку вони збирались представити під час запуску служби, називалась «Реактивне паливо». «Реактивне паливо» і «Запуск» — ось це, певно, і змусило Гугл виригнути рекламу про моделі ракет.

Вони вже вийшли на завершальний етап, як вирізаний з дерева чоловік знайшов фотки з Гелловіну. Вони були під завалом з трьох сторінок результатів пошуку по запиту «Грег Лупінськи».

«Це була вечірка на тему Війни в Затоці, — сказав він. — В Кастро.»

«А Ви тут у костюмі…?»

«Терориста-смертника» — відповів він несміло. Від самих лише промовлених слів цих його пересмикнуло.

«Пройдіть зі мною, пан Лупінськи» — сказав чоловік.

Коли його відпустили, була вже третя ночі. Його валізи самотньо стояли біля багажної каруселі. Він їх взяв і побачив, що їх відкривали і потім недбало закрили. З усіх боків стирчав одяг.

Повернувшись додому, він виявив, що всі фальшиві доколумбівські статуетки потрощено, а на новісінькій мексиканській сорочці з білої бавовни стоїть зловісний відбиток підошви, якраз посередині. Одежа більше не пахла Мексикою. Вона тхнула аеропортом.

Спати він не збирався. Нізащо. Йому треба було про це поговорити. Була лише одна людина, що могла б це сприйняти. На щастя, вона в таку пору зазвичай не спала.

Майя почала працювати у Гугл за два роки до Грега. Саме вона переконала його поїхати до Мексики, коли він отримав з опціонів готівку. Хоч куди, казала вона, де можна було б перезавантажити своє існування.

У Майї було два велетенських лабрадори шоколадного кольору, і дуже, дуже терпелива подруга на ім’я Лорі, котра могли знести будь-що, крім того, щоб її тягло по парку Долорес о шостій ранку за собою 160 кіло слинявої собачатини.

Майя потягнулась за своїм газовим балончиком, коли Грег підбігав до неї, потім на мить зупинилась і замислилась і, впізнавши його, розкинула обійми, випустивши з рук повідці і наступивши на них кедами. «А де від тебе решта? Чувак, круто виглядаєш!»

Він теж її обняв, раптом усвідомивши, як він смердить після ночі докучного Гуглінгу. Він спитав: «Майа, що ти знаєш про Гугл і ВГБ?»

Вона вся напружилась, щойно він про це запитав. Один з собак почав скавуліти. Вона оглянулась, потім кивнула у напрямку тенісних кортів. «На вершечку ліхтарного стовпа; тільки не дивись, — сказала вона. — Це одна з наших муніципальних точок доступу WiFi. Там вебкамера з широким кутом огляду. Коли говориш, відвертай від неї лице.»

Якщо дивитись у великій перспективі, то обплутати місто мережею вебкамер коштувало Гугл’у зовсім недорого. Особливо якщо зважити на можливість подавати людям різні рекламні оголошення в залежності від того, де вони сидять. Грег не звернув особливої уваги, коли зображення з камер на усіх цих точках доступу стало можливо переглядати широкому загалу. Ну стався блог-шторм десь на цілий день, поки люди бивились цією всевидючою цяцькою, розглядаючи в великому збільшенні райони курсування повій, але невдовзі запал згас.

Почуваючись по-дурному, Грег промимрив: «Ти жартуєш».

«Пішли зі мною» — відповіла Майя, відвертаючись від стовпа.

Собаки не зраділи, що їхнє гуляння скоротили, і поки Майя готувала каву, вони виражали на кухні своє невдоволення.

«Ми пішли на компроміс з ВГБ, — сказала вона, дістаючи молоко. — Вони погодились припинити порпатись в наших пошукових записах, а ми дозволяємо їм бачити, яка реклама показується користувачам.»

Грега починало нудити. «Але чому? Тільки не кажи, що в Яху погодились раніше…»

«Ні, ні. Ну тобто так, звичайно. З Яху вже йшла така інформація. Але Гугл теж погодився не тому. Ти ж знаєш, республіканці ненавидять Гугл. А ми в переважній більшості вважаємось демократами, тому робимо усе можливе для примирення з ними, поки нас не роздерли в клоччя. Це ж не ІІО (Інформація для ідентифікування особистості, такий собі токсичний смоґ ери інформації) — це лише метаданні і все. Так що це лиш мале зло.»

«А чому ж тоді така інтрига?»

Майя зітхнула і обняла лабрадора, що буцався їй об коліно своєю здоровенною головою. «Їхні агенти — як воші. Скрізь. Приходять на наші зустрічі. Таке відчуття, мов працюєш в якомусь совєцькому міністерстві. А допуски до інформації з безпеки — нас розділено на два табори: допущені і підозрювані. Ми всі знаємо, кого допущено, але ніхто не знає, чому. В мене допуск є. На щастя для мене, зараз не відстороняють за те, що ти лесбіянка. Жоден допущений не зізволив би на те, аби пообідати з недопущеним.»

Грег відчув страшенну втому. «То, певно, мені пощастило, що я з аеропорту вибрався живим. Якщо б все пішло погано, я б став „зниклим безвісти“, га?»

Майа пильно гляділа на нього. Він чекав відповіді.

«Що?»

«Я тобі зараз щось скажу, але ти не смій навіть думати коли-небудь це повторити, гаразд?»

«Е-е-хм… ти ж не член терористичного осередку, правда?»

«Тут все геть не просто. Справа ось в чім: огляди, що здійснюються ВГБ в аеропортах — це як шлюз. Дозволяє агентам звузити критерії пошуку. Якщо вже тебе відтягли для додаткової перевірки при перетині кордону, ти одразу стаєш для них «предметом уваги», — і тебе вже ніколи й нізащо не облишать. Вони постійно скануватимуть вебкамери в пошуках твого обличчя і ходи. Читатимуть твою пошту. Слідкуватимуть за тим, що ти шукаєш в неті».

«А ти ж ніби казали, що суди не дали б їм…»

«Суди не дадуть гуглити всіх підряд. Але якщо вже ти попався в систему, то це перетворюється на селективний пошук. Все законно. А як тебе почали гуглити, то конче щось знайдуть. Всі твої дані передаються в один великий ящик, що на основі відхилень від статистичних норм перевіряє їх на відповідність „підозрілим шаблонам“, щоб тебе зашморгнути.»

Грег відчув, як нудота приступила до горла. «Як це, дідько забирай, могло статись?! Гугл був гарним місцем. „Не будь лихим“, еге ж?» Це був девіз компанії, і для Грега він відіграв величезну роль у тому, чому вчений з Ph.D. з комп’ютерних наук подався зі Стенфорда прямо до Маунтин-В’ю.

У відповіді Майї явно проступав сміх: «Не будь лихим? Ти що, Грег? Група, що лобіює наші інтереси, — це та сама купка крипто-фашистів, яка намагалась облити лайном кандидата Керрі. Ми вже бозна як давно втратили цноту нашої лихості.»

Вони хвилину помовчали.

«Все почалось в Китаї, — нарешті заговорила вона. — Щойно ми розмістили наші сервери на материку, вони перейшли під юрисдикцію КНР.»

Грег зітхнув. Він занадто добре знав, як хапається Гугл: щоразу, як ти побуваєш на сторінці, де є реклама від Гугл, чи щось глянеш на Гугл-мапах, чи в Гугл-пошті, ба навіть пошлеш листа на чужий рахунок на Гугл, — компанія сумлінно збирає твою інфу. Нещодавно програма оптимізації пошуку, що стоїть у них на сайті, почала використовувати ці дані для підгонки видачі по пошуках під конкретних користувачів. Для рекламодавців це стало революційним інструментом. А в авторитарної влади можуть бути на думці і інші цілі.

«Вони користуються нами для того, аби збирати досьє на людей, — вела Майя далі. — Коли їм треба когось заарештувати, вони приходять до нас по привід ту людину злапати. В Неті, куди не тнись, практично все вважається в Китаї порушенням закону.»

Грег похитав головою. «А навіщо їм було ставити сервери в Китаї?»

«Уряд сказав, що в іншому разі вони нас блокуватимуть. А Yahoo вже там працювали.» Вони обоє нахмурились. На якомусь етапі у працівників Google виникла справжня одержимість Yahoo, вони більше переживали за те, що робить конкурент, ніж за якість роботи власної компанії. «Ну то ми на це й пішли. Звісно, багатьом з нас ідея ця не подобалась.»

Майя сьорбнула каву і понизила голос. Один з собак наполегливо щось винюхував у Грега під стільцем.

«І практично одразу китайці просили про введення цензури на результати пошуків, — сказала Майя. — Google погодився. Відмовка компанії була просто смішною: „Ми не робимо лихого — ми даємо споживачам доступ до більш якісного інструменту пошуку. Якщо серед результатів пошуку видавались би лінки, по яких вони не можуть перейти, це їх лише дратувало би. Воно тільки зашкодить зручності користувача.“»

«А далі як?» Грег відштовхнув від себе собаку. Майя виглядала ображеною.

«Тепер ти предмет уваги, Грег. За тобою Гугл-стеження. Тепер все життя тобі хтось заглядатиме через плече. Ти ж знаєш сформульовану мету компанії? „Організація світової інформації.“ Всієї, що є. Мине п’ять років, і ми знатимемо, скільки кавалків ти насрав, перш ніж спустити бачок. А тепер поєднай це з автоматичною підозрою до кожного, хто підходить під статистичний портрет поганця, і тебе —»

«Вигуглено.»

«З усім потрухом». Вона покивала головою.

Майя повела обох лабрадорів через коридор до спальні. Він почув приглушену суперечку з подругою, і вона повернулася сама.

«Я можу це виправити, — завзято прошепотіла вона. — Після того, як китайці взялись влаштовувати на людей облави, ми з декількома колегами вирішили свій двадцяти-процентний проект спрямувати на те, щоб наїбати їх.» (Серед бізнес-інновацій в Google було правило, яке зобов’язувало кожного співробітника приділяти 20 відсотків свого часу власним шляхетним проектам.) «Ми назвали програму „Гугл-очисник“. Вона глибоко проникає у базу даних і нормалізує твою статистику. Твої запити на пошук, твої гістограми на Gmail, моделі серфінгу по мережі. Усе. Грег, я можу тебе Гугл-очистити. Це єдиний спосіб.»

«Не хочу, щоб з тобою трапилась якась прикрість.»

Вона похитала головою. «Я вже приречена. Кожен день відтоді, як я розробила цю кляту штуку, — це життя у борг. Тепер лишається тільки чекати, поки хтось не вкаже ВГБ на мої заслуги та історію, — а тоді я й не знаю, що. Не знаю, що вони там роблять з такими, як я в цій війні за абстракті іменники.»

Грег згадав аеропорт. Догляд. Свою сорочку, відбиток підошви якраз посередині.

«Ну то давай», — сказав він.

Гугл-очисник творив чудеса. Грег міг судити по рекламним об’явам, що вигулькували поряд з результатами пошуків, — реклама ця точно була для когось іншого: «факти про розумний задум», «Отримання семінарської освіти в онлайні», «Завтрашній день без тероризму», «Програми блокування порнографії», «Агресивна пропаганда гомосексуальності», «Дешеві квитки на концерти Тобі Кіта». Це була програма Майї у дії. Однозначно, новий персоналізований пошук Google вважав його за когось іншого — за набожного представника правого крила з явним пунктиком на музиці кантрі.

Що його цілком влаштовувало.

Потім він клацнув по своїй адресній книзі, і побачив, що половина контактів пропала. Поштова скринька на Gmail була вичищена, мов поїдений термітами пеньок. Профіль на Orkut нормалізований. Його календар, сімейні фотки, закладки — все порожнє. Він раніше і не усвідомлював, яка його частина перебралась на Веб і осіла на серверах Google — практично вся його онлайнова особистість. Майя відчистила його до блиску; він став людиною-невидимкою.

Грег через сон гепнув по клавіатурі лептопа, що стояв біля ліжка, — засвітився екран. Він повів очима на годинник, що миготів на панелі інструментів, — 4:13 ранку. Боже ж мій, хто такої години ламається в двері?

Він крикнув: «Йду!» заспаним голосом, натяг на себе халат і встромив ноги в капці. Він прочовгав по коридору, вмикаючи світло по ходу. Біля дверей зазирнув у вічко і побачив Майю, що похмуро гляділа на нього.

Грег відстібнув ланцюжок, відімкнув замок і смикнув двері. Майя шмигнула всередину повз нього, а за нею собаки та її подруга.

Майя вся блищала від поту, і волосся її, що зазвичай було акуратно зачесано, зараз було розпатлане на лобі. Вона потерла свої червоні запалені очі.

«Збирайся» — її голос був схожий на хрипке каркання.

«Що?»

Вона взяла його за плечі. «Ну ж бо» — промовила вона.

«Куди ти хочеш…?»

«Напевно, в Мексику. Ще не знаю. Збирайся, дідько забирай.» Вона повз нього всунулась до спальні і почала витягувати шухляди.

«Майя, — голос його був різким. — Я нікуди не поїду, допоки ти мені не скажеш, що відбувається.»

Вона зиркнула на нього і відкинула волосся з обличчя. «Гугл-очисник ожив. Після того, як я тебе почистила, я його вимкнула і більше не чіпала. Було надто небезпечно й далі ним користуватись. Але він залишився налаштованим так, що посилає мені на електронну пошту підтвердження щоразу, коли запускається. Хтось шість разів скористався ним для чистки трьох дуже особливих облікових записів — і всі три належать членам Торгового комітету в Сенаті, що готуються до переобрання.»

«Гуглери прикривають сенаторів?»

«Не гуглери. Це робилось зі стороннього сайта. Блок IP-адрес зареєстрований в окрузі Колумбія. І з цих усіх адрес підключались користувачі Gmail. А тепер вгадай, кому належать облікові записи?»

«Ти стежила за чужою поштою на Gmail?»

«Окей, так. Ну переглянула листи. Всі це роблять час од часу, і з багато гірших причин, ніж я. Але заціни — виявляється, що уся ця діяльність керується фірмою, що лобіює наші інтереси. Просто виконують свою справу, захищають інтереси компанії.»

Грег відчув, як пульсувала кров у скронях. «Ми повинні комусь розповісти.»

«Користі від того буде ні на гріш. Вони про нас все знають. Вони можуть бачити кожен запит на пошук. Кожне повідомлення електронною поштою. Кожен знімок, де нас вловила вебкамера. Бачити, хто в наших соціальних мережах… От ти знав, що якщо у тебе 15 приятелів на Orkut, то статистистично можна бути цілком певним, що тебе відділяє від тих, котрі вкладали гроші у „терористичні“ проекти, не більше трьох кроків? Пам’ятаєш аеропорт? От-таке чекає на тебе в значно більших кількостях.»

«Майа, — сказав Грег, збираючись з думками. Здається, через таки їхати в Мексику — то трохи занадто, хіба ні. Просто кинь роботу. Ми можемо організувати якийсь стартап, чи ще щось. Це ж безглуздя.»

«Вони до мене сьогодні приходили, — відповіла вона. — Два службовця з ВГБ, по політ-питаннях. Сиділи кілька годин. І задавали мені купу важких питань.»

«Про Гугл-очисник?»

«Про мої друзів та родину. Про мою пошукову історію. Про особисту історію.»

«Господи.»

«Прислали мені повідомлення. Вони слідкують за кожним моїм клацанням, за кожним пошуком. Пора рухатись. Пора вибратись за периметр.»

«Але в Мексиці є офіс Гугл, прикинь.»

«Нам треба йти» — сказала вона з твердістю.

«Лорі, ти що про це думаєш?» — запитав Грег.

Лорі гепнула псів поміж плечі. «Мої батьки виїхали з Східної Німеччини в ’65-му. Вони розповідали мені про Штазі. Таємна поліція підшивала на тебе в твою особову справу усе — анекдот розкажеш не непатріотичний — геть усе. Чи то навмисне чи ні, але Гугл створив точнісінько таке саме.»

«Грег, ти йдеш?»

Він поглянув на собак і повертів головою. «У мене песо трохи лишились, — сказав він. — Візьміть. Обережно там, гаразд?»

Майя виглядала так, як ніби збиралась ввалити йому ляпаса, але заспокоївшись трохи, гаряче його обняла.

«І ти будь обережним» — прошепотіла вона йому в вухо.

По нього прийшли за тиждень. Додому, посеред ночі, як він собі й уявляв.

Двоє чоловіків з’явились у нього на порозі зразу по другій ночі. Один тихо стояв біля дверей. Другий усміхнений, низенький і зморшкуватий, в спортивній куртці з плямою на одному лацкані та з прапором США — на іншому. «Грег Лупінські, у нас є причини підозрювати Вас у порушенні Акту про комп’ютерне шахрайство і зловживання — видав він у якості вступу. — Зокрема, отримання несанкціонованого доступу, за допомогою чого було скоєно збір інформації. При притяганні до кримінальної відповідальності вперше — десять років. Виявляється, те, що ви з вашою подружкою зробили з Гуглівськими записами на вас, вважається злочином. І це… що ж на суді випливе? Усе те, що ви витерли з своїх досьє, це для початку.»

Грер програвав цю сцену в голові вже тиждень. Він планував усякі хоробрі слова, що скаже у відповідь. Це його хоч якось займало, поки він чекав вістей від Майї. Вона так і не подзвонила.

«Я б хотів би зв’язатись з адвокатом», — ось і все, на що він спромігся.

«Це Ви можете зробити» — сказав низенький чоловік. «Але хтозна, можна й якось краще це владнати.»

Грег оволодів голосом. «Я хотів би глянути на ваше посвідчення», — вимовив він, запинаючись.

Лице чоловіка, схоже на морду басет-хаунда, просвітліло, коли він здивовано хихикнув. «Мужик, я не коп, — відповів він. Я консультант. Гугл мене найняв — моя фірма представляє їхні інтереси в Вашингтоні — для побудови стосунків. Звісно, ми не стали би втягувати сюди поліцію, не поговоривши перше з тобою. Ти ж частина родини. По суті, я прийшов з пропозицією.»

Грег підійшов до кавоварки, викинув старий фільтр.

«Я піду в газету» — сказав він.

Чоловік кивав, ніби обдумував. «Ну звісно. Ти можеш завтра зранку піти в офіс „Кронікл“ і все їм викласти. Вони шукатимуть джерело, що б це підтвердило. Не знайдуть. І поки вони намагатимуться його знайти, ми знайдемо їх. Тому, мужик, ти може все ж мене послухай, га? В мене взаємовигідна справа. І нею я займаюсь добре.» — він зупинився. «До речі, в тебе прекрасна кава, але зерна варто було б спершу трохи сполоснути. Дещо зменшує гіркоту і дає вийти ароматові. Дай-но мені друшляк.»

Грег споглядав, як чоловік мовчки зняв куртку і повішав її на кухонний стілец, потім розстібнув манжети, акуратно закачав рукави і засунув дешевий електронний годинник до кишені. Він висипав кавові зерна з кавомолки у друшляк і сполоснув їх під краном.

Він був трохи товстуватий і дуже блідий, і діяв з доладністю електронного інженера. Виглядав він на справжнього гуглера, такого, який переймається дрібницями. Знав він і те, як поводитись з кавомолкою.

«Ми проводимо набір у Корпус №49…»

«Нема ніякого Корпусу №49» — відповів Грег автоматично.

«Звісно, — сказав мужик, усміхнувшись з натяжкою. — Нема ніякого Корпусу №49. Але ми збираємо команду для оновлення Гугл-очисника. Знаєш, код Майї був не дуже ефективним. Повно багів. Треба оновлення. Ти б підійшов, і те, що тобі відомо, не матиме значення, якщо ти повернешся.»

«Неймовірно, — розсміявся Грег. — Якщо Ви думаєте, що я буду допомагати обносити політичних кандидатів в обмін на поблажки, то ви дурніші, ніж мені видавалось.»

«Грег, — сказав чоловік. — Ми нікого не очорнюємо. Ми просто трохи дещо підчистимо. Для декількох окремих людей. Розумієш, що я хочу сказати? Досьє Гугл на кого не візьми, то трохи страшнувате при уважному дослідженні. А уважне дослідження — це сьогодні непохитне правило у політиці. Висуваєш свою кандидатуру — це те ж саме, що йдеш на відкритий публічний прийом до проктолога.» Він засипав каву в французький кавник і опустив прес, його лице при цьому викривилось в урочистій зосередженості. Грег дістав дві кавові чашки — звичайно, горнятка з логотипом Гугл — і передав їх чоловікові.

«Ми для наших друзів зробимо те ж саме, що Майя зробила для тебе. Невеличке підчищення. Ми лиш хочемо зберегти їхнє приватне життя. І все.»

Грег сьорбнув кави. «А що з тими кандидатами, яких ви не чистите?»

«Еге ж, — сказав мужик, ледь всміхнувшись Грегові. — Ти правий, їм доведеться трохи несолодко.» Він пошукав щось у внутрішній кишені куртки і дістав звідти декілька складених аркушів. Розрівняв їх і поклав на стіл. «Ось один з тих „добрих молодців“, яким потрібна наша допомога. Це була роздруківка пошукової історії, що належала кандидатові, чию кампанію Грег підтримував на трьох попередніх виборах.»

«Чувак приходить до свого номеру в готелі після цілого дня пахоти у передвиборній кампанії, врубає лептоп і пише в рядку пошуку „звабливі попки“. Прямо ґвалт, правда? Ми на це дивимось так: за таке відсторонити доброго чоловіка від подальшого служіння своїй країні — це якось не по-американські.»

Грег повільно покивав.

«Ну то ти поможеш мужику?» — спитав чоловік.

«Так.»

«Добре. Але є ще одне. Треба, щоб ти допоміг нам знайти Майю. Вона зовсім не зрозуміла наших цілей, і здається, втекла. Якщо вона нас вислухає, я не сумніваюсь, що вона приєдналась би.»

Грег глянув на пошукову історію кандидата.

«Може, і приєдналась би.» — відповів він.

Новий склад Конгресу потратив 11 робочих днів на ухвалення „Закону про захист і облік цифрового зв’язку і гіпертексту у США“. Цей закон дозволяв ВГБ і УНБ залучати приватних підрядників для здійснення аж до 80% розслідувань та аналітичної роботи. Теоретично контракти мали укладатись в результаті відкритого тендера, проте за захищеними стінами Гуглівського Комплексу №49 ні в кого не виникало питань, хто буде переможцем. Аби то Гугл потратив 15 мільярдів на програму для відлову негідників на кордоні, то можна було б битись об заклад, що негідників зловили би, — а уряд просто не був готовий „шукати як годиться“.

Наступного ранку Грег, поголившись, зі всією уважністю оглянув себе (охоронці не любили гакерської щетини і не соромились йому про це казати), і зрозумів, що сьогодні де-факто його перший день у якості агента розвідки США. Як воно буде, наскільки погано? Хіба ж не краще, що цим займається Гугл, а не якийсь лантух, що просиджує штани в ВГБ?

На той момент, коли він паркувався у Гуглплексі серед гібридних машин і зігнутих стійок під велосипеди, він себе переконав. Він собі подумки перебирав, який то фруктовий коктейль замовити у їдальні, і тут його картка-ключ чомусь не відкрила двері до Комплексу № 49. Червоний світлодіод тупо спалахував щоразу, як він проводив карточкою через сканер. В будь-якій іншій будівлі завжди можна було б за кимось пристроїтись і зайти, бо ж люди цілий день сновигають туди-сюди. Але гуглери у №49 виходили лише на обід, а подекуди і не виходили зовсім.

Вжиг-вжиг-вжиг — карточкою через сканер. Раптом він почув голос збоку.

Далі — в першому коменті

коментарі:

meako 15.12.2009 21:28
…продовження

«Грег, можна тебе?»

Зморщений чоловік взяв його за плечі, і Грег відчув цитрусовий запас лосьйону після гоління. Той самий запах, яким користувався інструктор з підводного плавання у Баха, з яким вони по вечорах ходили по барах. Грег не міг згадати його імені. Хуан Карлос? Хуан Луїс?

Рука у Грега на плечах була твердою, вона скерувала його від дверей, по старанно доглянутій траві повз квітник з того боку від кухні. «Ми даємо тобі пару вихідних», — сказав чоловік.

Грег відчув, як раптово його оповила тривога. «Чому?» Чи, може, він зробив що не так? Чи його посадять?

«Це через Майю. — Чоловік розвернув Грега, і зазирнув йому у вічі своїм бездонним поглядом. — Вона наклала на себе руки. У Гватемалі. Я співчуваю, Грег.»

Грегу здалось, що його швиргонуло увись, на багато кілометрів, так, що Гуглплекс виглядав, мов у Google Earth, і звідти він бачив себе і зморшкуватого чоловіка як дві крапки, два пікселя, маленьких і незначних. Йому хотілося рвати на собі волосся, впасти на коліна і заридати.

І звідти, здалеку, він почув свій голос: «Мені не треба вихідних, зі мною все гаразд».

Звідти, здалеку, він почув, як зморшкуватий чоловік наполягає.

Суперечка точилася довго, а потім два пікселя пересунулись всередину Комплексу №49, і за ними зачинилися двері.

-------------------------------------------------------------------------------
http://translated.by/you/scroogled/into-uk/trans/
© Cory Doctorow
Original (English): Scroogled (http://craphound.com/scroogled.html)
Translation: © Кость Іванцов, akira_st.
License: http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/3.0/

translated.by crowd
-3newturok 15.12.2009 23:39
+1Володимир 16.12.2009 11:09
Дякую за публікацію!
Оповідання актуальне як ніколи (Google > Google Earth > Google Chrome > Google OS > Google Life ???).
:)
webdevbyjoss 23.12.2009 22:42
давно вже це читав, може рік тому чи більше в оригіналі.. але з того часу актуальність тільки збільшилася

додати коментар: